До питання взаємовідношення відмінкової і прийменникової системи в класичних мовах.

Анотація

1. Одним із головних питань у сучасній лінгвістиці залишається питання взаємовідношення прийменника і відмінка в складі прийменниково-відмінкової конструкції. Аспект домінування прийменника або відмінка у складі конструкції по- різному трактується мовознавцями: одні дослідники вказують на те, що прийменник часто розвиває, доповнює, посилює значення відмінкової форми або уточнює, спеціалізує, ускладнює її. Завдяки своїй семантиці прийменники остаточно дооформлюють, увиразнюють синтаксичні відношення і синтаксичну функцію відмінка, деталізуючи значення, що виражається відмінковою флексією. Інші, навпаки, відзначають, що відмінкові форми в усіх випадках вживання прийменників завжди їх доповнюють і часто уточнюють.

2. За умов семантичної перенасиченості відмінкових форм, мова звертається до нового засобу вираження семантико-синтаксичних відношень у реченні - прийменниково-відмінкових зворотів. Ці форми є складною єдністю співвідносних за значенням компонентів. Своєрідна роль прийменника у формуванні прийменникової конструкції наближає його до флексійної морфеми. Проте можна говорити тільки про «наближення» до такого стану, оскільки прийменнику властиве й ослаблене лексичне значення, що виявляється, на думку деяких дослідників, у його здатності поєднуватися з певною відмінковою формою для передачі певного значення, переважно просторової або темпоральної семантики.

3. Одним із найважливіших факторів, що видозмінюють відмінкову систему індоєвропейських мов, у тому числі давньогрецької і латинської, було зростання вживання прийменників. Граматичні відношення, що виражалися відмінковими формами, рано почали вимагати конкретизації і уточнення з допомогою прийменників. У першу чергу це мало місце у відмінках, що позначали просторові і часові відношення. Значну роль у редукції відмінкової системи класичних мов відіграло фонетичне ослаблення кінця слова, що позбавляло відмінкову форму її диференційних ознак.